Париж — не лише центр світової моди, а й центр вселенського снобізму

Усіх мешканців Франції можна поділити на дві категорії — парижани та провінціали. Кажуть, щоб стати справжнім парижанином, треба прожити в Парижі щонайменше шість років. А щоб стати провінціалом, вистачить і шести годин. Саме стільки часу в середньому потрібно, щоб дістатися машиною чи потягом до будь-якої точки Франції.
Кожен регіон Франції має свої особливості, і місцеві мешканці, як правило, дуже ними пишаються. Це можуть бути і руїни старого замку, і особлива порода курей, корів чи коней. Тут і криниця, з якої напівлегендарна Жанна д’Арк напувала свого коня, ну і, звісно ж, власне вино та сири домашнього виробництва.
У кожному регіоні говорять із легким акцентом і місцевими словечками. Утім, варто сказати, що й парижани не однорідні. Їх можна поділити щонайменше на двадцять категорій — за кількістю округів столиці.
У прямому сенсі цього слова назвати їх соціальними верствами важко. Найімовірніше, це соціальні групи чи навіть певні спільноти людей, яких об’єднує певний спосіб життя. Так, окремою групою можна вважати, наприклад, представників однієї професії. Якщо вам кажуть, що цей парижанин — банківський працівник, ви вже можете приблизно уявити його спосіб мислення, смаки, ритм життя, захоплення і навіть те, де і як він проводить відпустку. Те саме можна сказати про м’ясника, пекаря, сантехніка, письменника, актора, журналіста.
Кілька слів про особливу соціальну верству — особливу закриту спільноту невеликої частини парижан. Якщо нувориші виставляють своє багатство напоказ, носять дорогі годинники, одягаються в найкращих модних домах, ходять на всі найпрестижніші концерти, виставки та прийоми, то представник згаданої верстви дуже чітко й прискіпливо окреслює коло своїх знайомих, свої бутики й ресторани. Він ніколи не скаже, де, скільки і як заробляє. Для цих людей найважливіше — належати до певного кола, до еліти. Не до тієї, що формується в процесі розвитку суспільства, а до тієї, яка нібито існувала завжди. Представник цієї категорії ніколи не скаже, що купив заміський будинок, — це поганий тон. Він відповість, що цей будинок завжди належав його родині, навіть якщо його придбали кілька тижнів тому.
Але й це ще не все. Будинок має бути оточений щонайменше трьома десятками гектарів лісу чи інших угідь. Адже треба ж десь полювати й випасати своїх коней…
Минуле людини, яка належить до цього кола, має бути майже аристократичним, хоча й не обов’язково. Вона може займатися будь-яким бізнесом — від торгівлі бананами до поширення наркотиків, — але в неї обов’язково знайдеться хоча б чотириюрідна тітонька, яка колись вийшла заміж за збіднілого графа чи барона. А вже якщо хтось із далеких предків родини брав участь у хрестових походах, тут жодних сумнівів бути не може. Таку людину беззастережно зараховують до вузького кола «обраних», навіть якщо в неї немає вілли на березі Луари та квартири в шістнадцятому окрузі.
Члени цієї касти завжди вдягнені досить скромно, проте ця скромність оманлива. На піджаку не буде ярлика престижної — з погляду нуворишів — марки. Але досвідчене око одразу відрізнить роботу дорогого кравця від костюма прет-а-порте.
Щодо жінок, то вони одягаються не в Крістіана Діора чи Іва Сен-Лорана, хоча коштів у них цілком достатньо. Їхні магазини — «Болон» у шостому окрузі та «Лора Ешлі» в шістнадцятому. Крім того, для них «непристойно» народжувати у вісімнадцятому окрузі — лише в шістнадцятому. До речі, у їхніх дітей існує своя мода, яку можна було б описати словами: просто, добротно й зручно.
У побуті поведінка представників цього кола теж особлива, і за цим стежать дуже ретельно. Варто лише трохи відхилитися вбік, як одразу виникнуть сумніви, чи по праву ви належите до цього кола людей.
Так, наприклад, до батьків слід звертатися на «ви». Дамі слід цілувати руку, що виглядає зовсім безглуздо серед лівої інтелігенції. При зустрічі треба обмінюватися поцілунками не двічі, а чотири рази, як того вимагають давні католицькі традиції родини.
Освіта в цієї жменьки людей має бути найкращою. Тобто найпрестижніші вищі школи Франції, але аж ніяк не Сорбонна, де вчаться всі, кому не лінь, а англійською заведено говорити з легким оксфордським акцентом.
Їхня доля визначена від початку до кінця: навчання в престижному ліцеї, підготовчі курси до вищої школи, сама вища школа, яка готує елітні кадри суспільства, а потім кар’єра — залежно від обраного фаху.
Шлюб для них теж явище особливе. Чи треба уточнювати, що одружуються або виходять заміж вони виключно за людей свого кола.
Звісно, можна мати коханку на стороні з будь-якої іншої верстви суспільства, проте краще зробити так, щоб про це ніхто й ніколи не дізнався. Як виняток, її навіть можна запросити додому, але не більше двох-трьох разів, інакше про вас погано подумають, а цього допустити ніяк не можна. Так само не годиться надто швидко й безцеремонно переходити з новими знайомими на «ти». Якщо ви не відчуєте точно, на якому етапі знайомства це можна зробити, — ви не людина їхнього кола. Крім того, слід носити на шиї хустинку від «Гермес», мати авторучку «Монблан» і запальничку «Дюпон», грати в гольф, любити спорт, особливо автоперегони й ралі. Також слід регулярно з’являтися на тенісному турнірі «Ролан Гаррос», і бажано на гостьовій трибуні.
Треба любити відпочинок на селі, спілкуватися зі знайомими просто й невимушено, ніколи не показувати своїх емоцій на людях і читати газету «Фіґаро».
Але навіть якщо все це у вас раптом з’явиться, навіть якщо ви почнете говорити, злегка розтягуючи слова, і всім своїм виглядом показувати, як спокійно, приємно й легко живете у своє задоволення, — це зовсім не означає, що ви можете зарахувати себе до цього нечисленного кола. Адже ні в кого з нас немає родича, який брав би участь у хрестових походах, хай навіть конюхом Річарда Левове Серце.