Іспанські готелі, ресторани й чайові: що варто знати туристу.

Більшість іспанських готелів збудовано ще на початку ХХ століття.

Іспанські готелі не вважаються найкращими в Європі. Більшість із них збудовано ще на початку минулого століття. Суперготелів категорії «п’ять зірок» тут обмаль, тож шанувальникам розкоші в Іспанії непросто знайти відпочинок до смаку. У готелі насамперед варто запитати, як кондиціонується повітря в номерах. У багатьох готелях кондиціонерів просто немає, а в деяких працює централізована система, яку нерідко вимикають. Тож найкраще доплатити за номер з індивідуальним кондиціонером.

Закусочні й ресторани в Іспанії на кожному кроці. Їжа недорога: у середньому ресторані можна було посидіти на $10–15 (ціни на момент публікації; варто уточнювати). Тому, купуючи тур, варто обирати лише сніданки. Так ви не будете прив’язані до готельного ресторану й зможете оцінити розмаїття місцевої кухні.

Якщо ж сніданок, обід і вечеря включені в ціну номера, а ви пропускаєте один чи кілька прийомів їжі, вам мають видати сухий пайок. Напої, зокрема вода, у вартість харчування не входять, тож за них доведеться платити окремо. Якщо в номері є мінібар, його поповнюють щодня. Для розрахунку потрібно заповнити бланк мінібару й за ним перед від’їздом оплатити рахунок. Сейф коштував 1500–2000 песет на тиждень плюс 1000 песет застави, яку повертали після здачі ключа (разом близько $15). Песету замінив євро у 2002 році, тож ці цифри — історичні.

Чайові в Іспанії — давня традиція. Зазвичай плату за обслуговування включають у рахунок, проте відвідувачі часто залишають чайові. Цей звичай поширений не лише в барах і ресторанах: чайові дають посильним у готелі, білетерам у кіно й театрах, таксистам. Утім, вони зовсім не обов’язкові, і ніхто не проситиме чайових, якщо ви вирішите їх не давати.

У кафе й барах чайові становлять 15–20 центів, у ресторанах — 5–10% від суми замовлення, приблизно стільки ж — у таксі. Покоївці, працівникові готелю, носієві — приблизно 50–60 центів. Самі іспанці під час звичайного обіду в ресторані чи коли замовляють у барі чашку кави з булочкою або кухоль пива із закускою на 7–10 євро, як правило, чайових не лишають або залишають кілька дрібних монет на 20–30 центів. Але якщо замовлено щедрий «нестандартний» обід чи вечерю, чайові дають майже завжди — щоправда, лише тоді, коли залишилися задоволені.

Якщо маєте претензії до обслуговування і питання не вдається владнати інакше — вимагайте Hoja de reclamaciones («лист рекламацій»), який складають у трьох примірниках. До нього в Іспанії ставляться дуже серйозно, адже він може призвести до позбавлення ліцензії на певний вид діяльності. Часто достатньо лише згадати про лист рекламацій, щоб проблему розв’язали якнайшвидше.

Пляжі в Іспанії муніципальні й безкоштовні. Платити доводиться лише за оренду шезлонгів і парасольок (2–3 євро на день на момент публікації).

Каталонія

Для перевезення невеликих груп — від трьох осіб — з аеропортів Жирони й Барселони готелі мають власні вантажопасажирські мікроавтобуси. На їхніх бортах великими, добре помітними літерами написано назву готелю та його категорію.

Іспанські готелі вирізняються відпрацьованими стандартами обслуговування, добре вишколеним персоналом, контролем ситуації й оперативним реагуванням на всіх рівнях сервісу. В оформленні інтер’єрів так чи інакше присутній іспанський колорит.

Готелі на іспанських курортах працюють, як правило, 6–6,5 місяця на рік, переважно в сезон з травня по жовтень, а решту часу закриваються на реконструкцію й ремонт.

Це й зрозуміло: у приморських готелях стіни зведено в одну цеглину, системи опалення немає. З одного боку, це дає змогу будувати швидко, з іншого — означає певні незручності для гостей, зокрема погану звукоізоляцію номерів.

Переважна більшість готелів — це сучасні панельні будівлі на три–сім поверхів зі 120–400 номерами. Від узбережжя їх відділяє 80–130 м.

Біля готелів — один великий або кілька невеликих басейнів із прісною водою. Їхня глибина — від 0,5 м (для дітей) до 1,7 м (для дорослих). Деякі басейни розташовані на дахах готелів.

Басейни чистять за допомогою сучасної техніки: підводних сміттєзбірників, пристроїв для водообміну та іонізації води. Листя, що нападало у воду за ніч, персонал щоранку виловлює дрібними сачками.

Поруч із басейнами стоять шезлонги, дібрані за кольором до балконів і фасадів. Тут же — ряд столиків, куди гостям подають прохолодні напої та легкі закуски.

До готелів прилягають великі (до 30 тис. кв. м) доглянуті парки. Під деревами — бари й ресторани просто неба.

Вхід до готелів — з рівня тротуару або кілька сходинок угору (у такому разі обов’язково є пандус для візків). Двері майже в усіх готелях відчиняються автоматично.

Швейцарів і носіїв валіз навіть у готелях категорії 4* немає. Немає й табличок із цінами на проживання та меню ресторанів і барів (в Іспанії це не обов’язково, на відміну, наприклад, від Англії).

Гості паркують автомобілі у відносно невеликих підземних гаражах (на 15–25 місць) або на спеціально відведеному відкритому майданчику.

Співробітників служби безпеки в жодному готелі помітити не вдається. Камери спостереження є лише в холах, до того ж вони замасковані або прикриті настінними квітами. Камер на поверхах, у коридорах, ліфтових холах і номерах також не помічено.

Для оздоблення більшість готелів використовує колоритні місцеві атрибути: вітрини з підсвіткою, де розкладено віяла, кастаньєти, капелюхи, картини. Часом холи стилізовано під старовину — з різьбленим деревом, старовинними предметами, дзеркальними й металізованими покриттями колон. Іноді біля колон влаштовують декоративні композиції з квітами, каріатидами, лицарськими обладунками та іншими фігурами, що відповідають загальному стилю, підказаному назвою готелю (наприклад, статуя блаженного Августина в готелі «Аугустус» чи репродукції картин Леонардо да Вінчі в готелі «Да Вінчі»).

Картинами прикрашено і холи, і коридори, і номери. Здебільшого це акварелі в заспокійливих, стриманих тонах — переважно гірські й морські пейзажі, рідше натюрморти. В оформленні лобі, холів і ресторанів щедро використовують квіти, живі й штучні. У номерах рослин немає. У холах іноді тримають птахів у гарних великих клітках — гості охоче фотографуються на їхньому тлі.

У деяких готелях встановлено простенькі великі картини-декорації, на тлі яких можна сфотографуватися з пейзажем чи архітектурною пам’яткою. Хоч як дивно, така послуга користується в гостей великим попитом.

І звісно, гості хочуть фотографуватися на різноманітних шоу в готельних барах, на лицарських турнірах, кориді, у театрах. Професійні фотографи протягом пів години роблять знімки — приблизно за 750–800 песет (історичні ціни) — і монтують їх на дно декоративних тарілочок. Якщо знімок не сподобався, гість має право повернути його фотографові.

Підлогу в ліфтах навіть у готелях категорії 4* не прийнято застеляти килимовим покриттям. Зазвичай її викладають мармуровою плиткою, що додає аристократичності. Мармур дуже популярний в оздобленні готелів, адже він доволі рідкісний в Іспанії, яка славиться передусім глиною та керамікою.

Готель «Амайка» (4*) спеціально оформлено в стилі «Титаніка»: персонал носить морську форму й кашкети, а інтер’єр холу, ресторанів і барів відповідає образу — безліч дзеркал, широкі сходи, натерта до блиску підлога. До речі, заради цього іміджу готель реконструювали в рекордно стислий термін — за 5 місяців.

Готель «Рігат Парк» (4*) у схожий спосіб стилізовано під старовинну іспанську гасієнду.

Персонал лобі в усіх готелях володіє щонайменше двома-трьома іноземними мовами, як правило, німецькою, французькою та англійською. Переліки готельних послуг є лише в лобі, у номерах інформаційних матеріалів немає.

Інформуванням гостей займаються турагенції. Вони готують стенди з видами пам’яток та інформаційні добірки чотирма мовами з детальним описом екскурсійних маршрутів і місцевих визначних місць. Добірки лежать на спеціальному столику, за яким зазвичай чергує співробітник турагенції. Матеріали турагенцій, що поселяють у готелі туристичні групи, розміщено поруч — на окремому стенді чи столику. Там же є інформація про час виїзду на найближчу екскурсію, її тривалість, ім’я гіда, місце збору групи, а також необхідний мінімум відомостей про країну (валюта, транспорт, оренда авто, основні правила поведінки). Біля лобі стоїть і стенд із картами міста й метро, буклетами найближчих магазинів, відомих вар’єте, музеїв, розважальних комплексів тощо.

Співробітники рецепції займаються й обміном валюти. Курс зазвичай середній, без комісії.

Усі номери в готелях 3* обладнано кондиціонерами (за додаткову плату), ванною чи душем, опаленням, телебаченням із платними відеоканалами, телефоном, мінібаром, сейфом (за додаткову плату). Ванні кімнати добре освітлені економними галогенними лампами й переважно не засклені. Усі туалетні дрібниці в номерах складено в невеликі плетені кошики — це додає затишку. Туалетний папір — один рулон на тримачі й ще 1–2 зверху (залежно від класу готелю). Рушників у двомісному номері — чотири.

Ліжка доволі високі й здебільшого короткі, але поступово їх замінюють довшими, аж до розміру king size. У деяких, але не в усіх готелях є другі ковдри. Постільну білизну міняють, як правило, раз на три дні.

Телевізори приймають щонайменше 7 каналів. Щоправда, часом вони не працюють або збиті налаштування програм.

Килимів у номерах немає. Підлога — ПВХ-плитка або лінолеум. Прибирання триває приблизно з 10:30 до 13:00. Персонал «невидимий»: лише випадково можна побачити візок покоївки, і то тільки в цей час. Якість прибирання висока. Проте в деяких готелях, зазвичай 3*, покоївки використовують надто ароматизовані засоби для миття підлоги та ванн, що часом викликає нарікання гостей.

Прасок і фенів у номерах зазвичай немає. У частині готелів їх видають на рецепції під запис у картці гостя.

Чергових на поверхах немає. Є номери для людей з інвалідністю.

У низці готелів гості можуть (як правило, за додаткову погодинну плату) залишити дітей під наглядом кваліфікованого персоналу в дитячих ігрових кімнатах. Під них відведено окремі великі світлі приміщення, зазвичай в окремому будиночку на території готелю. На території багатьох готелів є дитячі майданчики з безпечним спортивним обладнанням (канатними сітками, вертикальними драбинками, страхувальними піщаними, мотузковими й сітчастими амортизаторами тощо).

Навіть у готелях 3* біля холу першого поверху є масажні кабінети, сауни, один або кілька басейнів із прісною водою різної глибини, 2–4 джакузі, контрастні душі. Для любителів спорту є майданчики для крикету, тенісні столи й корти, ігрова зала (більярд, настільний футбол, ігрові автомати, столи для карт), тренажерна зала й зала для аеробіки.

Година гри на тенісному корті коштувала приблизно $5,5, пів години сквошу — $4,5, годинне заняття шейпінгом або в тренажерній залі — $3,5. Є уроки плавання — $16, сквошу — $15, тенісу — $18. Деяке спорядження можна взяти напрокат: тенісну ракетку — за $2,5, м’ячі — $0,7, рушник — $2. Вечірнє освітлення майданчиків коштує $3 на годину (ціни на момент публікації; варто уточнювати).

Електронні ключі є лише в готелях категорії 3* і 4*, в інших — звичайні ключі до механічних замків. Як правило, до ключа прикріплено електронну картку, що вмикає електромережу номера. У коридорах майже всіх готелів запроваджено систему економії електроенергії: вимикач дає світлу горіти близько 30 секунд — якраз стільки, щоб дійти до наступного вимикача й за потреби знову ввімкнути світло.

Деякі готелі пропонують апартаменти з кухнею, електроплитою та посудом. В апартаментах готелів «Беверлі Парк» і «Естеваль Парк» — меблі з натурального дерева, а висоту підвісу світильників можна регулювати. Кухня обладнана всім необхідним, зокрема холодильником, набором кухонних меблів, мийкою, столом для приготування їжі, кавоваркою.

Працівники всіх готелів носять досить великі й легко читабельні для іноземців нагрудні бейджі з іменем (значно рідше — з прізвищем). Вони усміхнені, добре виховані, дуже коректні, послужливі, завжди привітні й у доброму гуморі. Працівники лобі формений одяг не носять — його мають лише покоївки й офіціанти. Виняток — готелі з яскраво вираженою стилізацією (як-от уже згадана «Амайка» в стилі «Титаніка»).

Жінки з персоналу, які контактують із гостями, користуються косметикою та прикрасами дуже стримано.

Бізнес-центри чи скромно обладнані кімнати для переговорів є в деяких готелях, але ними майже не користуються, і окремого персоналу там немає.

Наприкінці тижня (у п’ятницю–суботу) у готелях проводять конкурси: «Міс готелю» й «Містер готелю», на найкраще виконання пісень, на швидкісне пиття води чи сангрії з глеків із безліччю отворів, на поїдання тістечок, танці тощо.

Готельні ресторани, як правило, зовнішньої вивіски не мають.

У деяких ресторанах перше, що бачать гості, — гарно оформлений «шведський стіл». На триярусних вазах викладено фігурну випічку (черепах, ведмедів, равликів тощо), а також штучні фрукти й квіти. На жаль, це лише майстерно виготовлені поодинокі зразки, і брати їх не прийнято. Як, зрозуміло, і модель млина чи середньовічну фортецю з цукру.

Один із пристроїв на лінії шведського столу дає змогу самостійно запекти хліб із сиром або беконом.

У ресторанах зазвичай є відгороджена ширмами зона на 5–7 столиків для невеликих груп гостей.

Сніданок, як правило, входить у вартість номера. Проте на бажання гостя можна замовити напівпансіон (сніданок і вечеря) або повний пансіон (сніданок, обід і вечеря). Тоді гостеві видають картку, де вказано час сніданку, обіду й вечері і куди працівник ресторану вписує номер закріпленого за ним столика.

Але є й готелі (наприклад, «Беверлі Парк»), що здають номери лише з повним пансіоном.

Напої за сніданком безкоштовні, за обідом і вечерею їх замовляють і оплачують окремо. Причому недопите вино чи воду в пляшці можна залишити в ресторані до наступного дня: бармен чіпляє на пляшку спеціальну бирку й на першу вимогу приносить її до столу.

На столах у ресторанах стоять таблички чотирма мовами: «Просимо не виносити їжу з ресторану». Приносити з собою їжу й алкоголь також не прийнято. Часто до гостей виходить кухар і пояснює (переважно жестами), як правильно їсти ті чи інші національні страви.

Бари працюють з 10:00 до 24:00–02:00. Персонал — переважно молоді чоловіки, дівчат можна зустріти рідко, і то лише за стійкою.

Тільки в барах звучить жива музика й виступають артисти (у ресторанах це не прийнято). Оголошення про виступи вивішують кількома мовами вранці того самого дня. Усі шоу відбуваються ввечері, починаючи приблизно о 21:30–22:00.

Чайові за часів песети: у кафе й барах — 15–25 песет; у ресторанах — 5–10% від суми замовлення, приблизно стільки ж у таксі. Покоївці, працівникові готелю, носієві — близько 100 песет ($1,5).

Меню іспанських ресторанів читається як поема!

Іспанські гурмани вигадали нову кулінарну моду — на страусятину. Не вірте місцевій рекламі, яка запевняє, що досі жоден європеєць страуса не куштував: а як же кулінарна книга Апіція, укладена ще за часів імператора Тиберія (I століття), де є два «страусині» рецепти? Але дослухайтеся до слушних порад тієї ж реклами: велетенських птахів сьогодні вирощують на багатьох іспанських фермах, і місцеві кухарі навчилися готувати їхнє м’ясо, причому надзвичайно смачно.

Свого часу в іспанських ресторанах почався справжній «страусиний бум». Ніжне й соковите м’ясо страуса користується великим попитом у місцевих гурманів. Чимало фермерів перейшли на розведення цих птахів і досягли успіху: за 13–14 місяців вирощують особин вагою понад сто кілограмів. Новинка, як це часто буває, виявилася добре забутим старим. М’ясо цих величних птахів цінували ще наші далекі предки, зокрема в Іспанії та Стародавньому Римі. У кулінарній книзі часів імператора Тиберія є рецепт особливого соусу до страусятини. До нього входять перець, м’ята, солодкі фініки, вино, морська сіль, крохмаль, оливкова олія, мед і оцет. Не знаю, чи саме його готують мадридські кухарі, але соус, поданий до страуса, гурмани оцінили…

Як свідчить статистика, майже 25 відсотків іспанців обідають, а часом і вечеряють у ресторанах чи барах. За кількістю таких закладів країна посідає перше місце у світі. Окрім чудової кухні, вони приваблюють зразковим і справді ненав’язливим — кажу це без жодної іронії — сервісом і приємною, майже домашньою атмосферою. У 1999 році, наприклад, іспанець у середньому витратив на ресторани 1410 доларів — значно більше, ніж американець (936 доларів), італієць (825), англієць (767), канадієць (670), німець (492) чи француз (466). Іспанців випередили лише японці — 1670 доларів.

Час ресторану — сієста, тривалий обід і відпочинок, що розтягуються на кілька годин. Цю традицію іспанець вбирає з молоком матері й передає дітям. Сієста — аж ніяк не ознака ледарства. Радше необхідність, зумовлена полуденною спекою, яка допомагає зберегти сили до вечора. Сама назва «сієста» походить від латинського «секста» — шоста година дня, тобто полудень. Сучасний темп життя скоротив сієсту до двох, максимум трьох годин. Але не скасував — і ніколи не скасує.

Столичний ресторан «Каса Ботін», за даними Книги рекордів Гіннесса, — найстаріший ресторан у світі. Його заснував француз Жан Ботен у 1725 році, і відтоді він безперервно приймає відвідувачів на вулиці Кучильєрос, 14. З покоління в покоління власники «Ботіна» прагнуть зберегти його первісний, аскетично простий стиль, що наближає заклад до звичайної корчми. Він і називається «Каса», тобто «дім». До речі, його рейтинг — лише дві «виделки», що не заважає йому бути престижнішим, скажімо, за ресторан паризького готелю «Ритц» (п’ять «виделок»). У різні роки тут обідали письменники Гальдос і Гемінгвей, Дос Пассос і Еренбург. Заходив сюди попоїсти й король Хуан Карлос I. До слова, той самий Гіннесс стверджує, що 1765 року тут працював мийником посуду 19-річний Франсіско Гойя.