Венеція вранці: місто, яке належить тим, хто прокидається раніше
Удень Венеція тоне в натовпах, але на світанку вона належить лише кільком щасливцям. Розповідь про те, чому справжню Венецію бачить тільки той, хто встає…
Історія життя геніального шведського режисера Інгмара Бергмана — від суворого дитинства в родині священника до фільмів «Фанні та Александр», «Персона» й роздумів про самотність і страх смерті.

Геніальний режисер народився 14 липня 1918 року в північному шведському місті Уппсала. Прикметно, що, переглядаючи його стрічки сьогодні, зовсім не відчуваєш різниці в часі — настільки високою була майстерність режисера та якість самих фільмів.
У сучасному світі інтелектуальне кіно цікавить меншість: більшість віддає перевагу легким комедіям і видовищним блокбастерам. Натомість творіння Бергмана вирізняються неймовірною здатністю відкривати глядачеві грані людської душі такими, якими вони є, — темними, незвіданими, подекуди навіть лячними.
Інгмар виріс у суворій релігійній родині — його батько був священником, тож неухильне дотримання догм було обов’язковим навіть для наймолодших. Саме дитячі переживання лягли в основу стрічки «Фанні та Александр», у якій Бергман відобразив найтемніші моменти свого дитинства, допомагаючи собі відпустити минуле.
За словами режисера, його непокоїв страх смерті: він застав Другу світову війну та депресивні повоєнні роки. Можливо, саме боязнь померти молодим підштовхнула його творити так стрімко — майже щороку він випускав новий фільм, що для режисера є справді рекордним темпом.
Чи не найбільшою особистою трагедією Бергмана була самотність — в останні роки життя він майже не підтримував спілкування навіть із близькими. Тему самотності широко розкрито в стрічці «Персона» — історії молодої акторки, яка з загальної улюблениці перетворилася на замкнену особистість.
Обговорення